Томас Ман

Погреби фірми розташовувались на березі Райну, неподалік від причалу, й частенько в дитинстві я блукав під їхнім прохолодним склепінням, занурившись у задуму, проходжався поміж високих стелажів і розглядав полчища пляшок, які в нахиленому положенні громадились одна над одною аж до самої гори. Ось ви лежите тут, міркував собі я (хоча у той час я, звичайно, ще не вмів добирати таких точних слів), — лежите, огорнені в сутінки підземелля, а всередині вас тихо зріє колючий золотистий сік, який з часом прискорить биття багатьох сердець, змусить прояснитися не одну пару очей! Зараз ви ще голі й непримітні, та одного дня ви у пишній оздобі покинете підземний світ, щоб на святі, на весіллі, в окремому кабінеті бадьоро вистрелити корком у стелю й ширити серед людей хмільну, радісну легкість.

Але проти такого широкого й шляхетного бачення світу говорить те, що воно з легкістю може призвести до власної недооцінки, перебільшеної сором'язливости, і тоді життя з глузливою посмішкою промчить попри боязкого й шанобливого молодика, шукаючи мужніших коханців.

Одному Богові відомо — іноді говорив я собі, — яких чар і потрясінь чекають від книги, що завдяки своєму заголовкові ніби стає в один ряд з детективними романами, тоді як історія мого життя хоч і здається часом незвичайною, ба навіть неправдоподібною, але безперечно, зовсім не знає приголомшливо раптових ефектів і карколомних інтриґуючих ситуацій.