Так тобі й треба, або Чому в стосунках варто обирати себе

насправді зміни — чи не єдина константа нашого життя. І якщо не ховатися від них у клуні, на вишках, а дозволити собі й партнеру дивитися на зміни під кутом нових можливостей для зростання й дослідження себе, то житка стає і легшою, і цікавішою.

Нормальність — стежка, якою зручно йти, але на ній не ростуть квіти.

Нести відповідальність за свої помилки — ознака свідомої людини. Нести відповідальність за чужі — ознака нещасної. Перекладати її на третю особу — ознака, пардон, причамаричаної.

й перш ніж до малолітньої дитини в кімнату вскочити, варто постукати, бо кордони й такт — це те, що проявляється не лише стосовно дорослих. Здається, це такі елементарні й очевидні речі, правда?

Сім’я — це два партнери. Сюди ж входять і їхні діти до створення ними своїх сімей. Батьки партнерів, їхні брати, сестри, странешні й по бабі Марусі є їхньою родиною, а не сім’єю. Факт проживання під одним дахом не анульовує цього важливого розмежування. Тобто якщо в одному будинку живуть, наприклад, він, вона і його батьки, то це означає, що в цьому обійсті мешкає дві сім’ї, кожна з яких має насамперед дбати про себе, дотримуючись поваги до всіх співмешканців.

Берегти можна тоді, коли є основа — взаємні любов, повага й довіра

Егоїзм — штука хороша, якщо йдеться про здорову його форму. Йти звідти, де тобі погано, не просираючи життя з людьми, які тебе систематично гноблять, — його ­якраз-таки здоровий прояв. Ба більше, це самозбереження в чудесній його формі.

бути потрібно з тим, хто не забирає тебе в себе.

Вона не розуміє, як, обираючи, здавалося б, самостійного, дорослого, автономного мужчину, отримала хлопчика, який прагне усиновлення.

Побутові обов’язки не мають гендеру. Партнери мають полегшувати життя одне одному, а не навпаки.