Аліса в Країні Див. Аліса в Задзеркаллі

Ти ще, може, скажеш, що зроду не куштувала яєць?
— Звичайно, куштувала, — відповіла Аліса, яка була дуже щирою дівчинкою. — Але дівчатка їдять так само багато яєць, як і гадюки, розумієте.
— Я не вірю цьому, — промовила Голубка. — Та коли це правда, значить, вони — порода гадюк, та й годі.

Розділ І. У кролячій норі

Взагалі вона давала сама собі дуже добрі поради (хоч дуже рідко дотримувалася їх), а іноді так жорстоко картала себе, що аж сльози виступали в неї на очах, і навіть, пам’ятається, одного разу намагалася нам’яти собі вуха за те, що обдурила сама себе, граючи за двох у крокет1.

Вона спробувала вставити золотий ключик у замок, і, на превелику радість, він підійшов!

Разів зо два вона зазирнула в книжку, що її читала сестра, але там не було ні рисунків, ні балачок, а без них книжка не книжка, — гадала Аліса.

Публікується за виданням:Керролл Л.

Алісі це все здавалося досить безглуздим, але у всіх був такий серйозний вигляд, що вона не наважилася сміятися. Не придумавши ніякої відповіді, вона обмежилася поклоном, силкуючись зберегти урочистий вигляд.

Далі треба було з’їсти цукерки. Це призвело до деякого гармидеру і безладдя, бо великі птахи скаржилися, що не розкуштували своїх цукерок, а малі давилися, і їх довелося ляпати по спині. Нарешті з цукерками було покінчено, і всі знову розсілися кружкома й умовляли Мишу розповісти що-небудь.

— Ви обіцяли розповісти мені свою історію, пам’ятаєте? — звернулась Аліса. — І чому ви ненавидите... К. та С., — додала вона пошепки, побоюючись, що та знов образиться.

— Добре, я розповім. Але кінець такий довгий і сумний! — промовила Миша, обертаючись до Аліси і зітхаючи.

— У вас справді довгий кінець, — зауважила Аліса, здивовано дивлячись на мишин хвіст, — але чому ви називаєте його сумним? — І вона продовжувала сушити собі голову над цим питанням, а Миша повела свою розповідь, зміст якої зводився приблизно до такого:

Всі виграли, і кожен має одержати приз.

— Але хто буде роздавати призи? — запитав цілий хор голосів.

— Як хто, вона, звичайно, — відповів Індик, вказуючи пальцем на Алісу.

Усе товариство миттю оточило її, і всі разом кричали:

— Призи, призи!

Аліса не уявляла, що робити, і у відчаї засунула руку в кишеню, звідки дістала коробочку з цукерками (на щастя, туди не потрапила солона вода) і роздала їх усім у нагороду. Вийшло якраз по одній на кожного.

— Але їй також слід дати приз, — зауважила Миша.

— Ну звичайно, — дуже поважно відповів Індик. — Що там ще є у твоїй кишені? — продовжував він, звертаючись до Аліси.

— Лише наперсток, — сумно мовила Аліса.

— Давай його сюди, — наказав Індик.

Знову все товариство оточило її, Індик урочисто підніс наперсток зі словами:

— Ми просимо вас прийняти цей чудовий наперсток.

Коли він закінчив свою коротку промову, присутні зустріли її схвальними вигуками

— Мокрісінька, як і раніш, — сумно відповіла Аліса. — Мені здається, що від цього сухого матеріалу я зовсім не обсихаю.

— В такому разі, — урочисто заговорив Індик, встаючи, — я вношу пропозицію перенести збори з метою негайного вжиття більш енергійних заходів для...

— Говори по-людськи! — втрутилося Орля. — Я не знаю, що означає половина цих дивних слів, та ти, мабуть, і сам не знаєш... — І Орля опустило голову, ховаючи посмішку. Деякі птахи схвально захихикали.

— Я тільки хотів сказати, — промовив Індик ображеним голосом, — що найкращим засобом обсушитися є політичні перегони.

— А що воно таке — політичні перегони? — запитала Аліса.

Її це мало цікавило, але Індик замовк з таким виглядом, ніби сподівався, що хтось мусить заговорити, а ніхто не виявив такого бажання.

— Як вам сказати?.. — почав Індик. — Краще за все пояснити це на самій грі. — (Можливо, ви теж захочете погратися, тому я розповім, як Індик проводив гру.)

Спочатку він позначив бігову доріжку, яка нагадувала коло («Точна форма не обов’язкова», — пояснив він), і розставив на ній усе товариство. Не було рахунку: «Раз-два-три — побігли!» — а кожен починав бігти і зупинявся, коли заманеться, тому було невідомо, коли настане кінець грі.

Проте, коли вони побігали з півгодини і зовсім обсушилися, Індик раптом гукнув:

— Перегони скінчилися!

Усі стовпилися навкруги нього, хекаючи, і запитували:

— А хто ж виграв?

Щоб відповісти на це питання, Індикові необхідно було добре подумати. Він довго сидів, приставивши палець до лоба (у такій позі звичайно зображують на малюнках Шекспіра). Усі мовчки чекали.

Нарешті Індик виголосив

Цього разу вона побачила на столику пляшечку