We use cookies to improve the Bookmate website experience and our recommendations.
To learn more, please read our Cookie Policy.
Accept All Cookies
Cookie Settings
Соняшнi кларнети, Павло Тичина
uk
Free
Павло Тичина

Соняшнi кларнети

  • Adezku Evanshas quoted6 months ago
    Гаї шумлять…
    Гаї шумлять —
    Я слухаю.
    Хмарки біжать —
    Милуюся.
    Милуюся — дивуюся,
    Чого душі моїй
    так весело.

    Гей, дзвін гуде —
    І здалеку
    Думки пряде —
    Над нивами.
    Над нивами-приливами,
    Купаючи мене,
    мов ластівку.

    Я йду, іду —
    Зворушений.
    Когось все жду —
    Співаючи.
    Співаючи — кохаючи
    Під тихий шепіт трав
    голублячий.

    Щось мріє гай —
    Над річкою.
    Ген неба край —
    Як золото.
    Мов золото — поколото,
    Горить-тремтить ріка,
    як музика.

    1913
  • ~Тсукіко~has quoted10 months ago
    Не місяць, І не зорі,
    І дніти мов не дніло,
    Як страшно!…людське серце
    До краю обідніло.
  • ~Тсукіко~has quoted10 months ago
    Хтось горів світанно,
    Коліноприклонно:
    Дай нам, земле, шуму,
    Шуму — божевілля!
    Ніч.
    Плач.
    Смерть шумить косою!
    Смерть шумить косою…
  • ~Тсукіко~has quoted10 months ago
    Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,
    Лиш Сонячні Кларнети.
    У танці я, ритмічний рух,
    В безсмертнім — всі планети.

    Я був — не Я. Лиш мрія, сон.
    Навколо — дзвонні згуки,
    І пітьми творчої хітон,
    І благовісні руки.

    Прокинувсь я — і я вже Ти:
    Над мною, підо мною
    Горять світи, біжать світи
    Музичною рікою.

    І стежив я, і я веснів:
    Акордились планети.
    Навік я взнав, що Ти не Гнів, —
    Лиш Сонячні Кларнети.
  • Ania Boroznyakhas quotedlast year
    кохання плакав я…
    З кохання плакав я, ридав.
    (Над бором хмари муром!)
    Той плач між нею, мною став —
    (Мармуровим муром…)

    Пливуть молитви угорі.
    (Вернися з сміхом — дзвоном!)
    Спадає лист на вівтарі —
    (Кучерявим дзвоном…)

    Уже десь випали сніги.
    (Над бором хмари муром!)
    Розбиті ніжні вороги —
    (Мармуровим муром…)

    Самотна ти, самотний я.
    (Весна! — світанок! — вишня!)
    Обсипалась душа твоя —
    (Вранішняя вишня…)
    1917
  • Ania Boroznyakhas quotedlast year
    Подивилась ясно…
    Подивилась ясно, — заспівали скрипки! —
    Обняла востаннє, — у моїй душі. —
    Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді.
    Заспівали скрипки у моїй душі!

    Знав я, знав: навіки, — промені як вії! —
    Більше не побачу, — сонячних очей. —
    Буду вічно сам я, в чорному акорді.
    Промені як вії сонячних очей!
    1918
  • Анастасія Вітерhas quoted2 years ago
    Іще пташки…
    Іще пташки в дзвінких піснях блакитний день купають,
    Ще половіє злотом хвиль на сонці жита риза
    (Вітри лежать, вітри на арфу грають); —
    А в небі свариться вже хтось. Завіса чорно-сиза
    Півнеба мовчки зап'яла. Земля вдягає тінь…
    Мов звір, ховається людина.
    — Господь іде! — подумав десь полинь.
    Заплакав дощ… і вщух.
    Мовчить гора. Мовчить долина.
    — Господня тінь, — прошепотів полинь.

    І враз — роздерлась пополам завіса! — Тиша. Мертва…
    Метнувсь огонь: розцвівсь, розпавсь — аж води закипіли!
    І полилася піснь, принеслась жертва.
    Курять шляхи, біжать, біжать… Рвуть вихори, як жили,
    Рідке коріння верб старих, що моляться в сльозах.
    А трави — й плакати не сміють.
    Ідуть потужні сили! Морок. Жах…
    …І дзвонять десь в селі.
    І вже тремтять, вже спокій сіють
    Сріблясті голуби у небесах.

    [1914–1916]
fb2epub
Drag & drop your files (not more than 5 at once)