Повія

– Ой боже! що та любов може

«Нiхто тебе не пойме… не хоче поняти… одинока, одинока… повiя!..»

Життя – вдача, – думав вiн далi. – Бери вiд нього все, що дає воно; бери на час, знаючи, що нема нiчого на свiтi вiчного; не шкодуй за тим, що обмина тебе; не давай зiвка, коли воно само тобi дається до рук!

ся Христя.
– Та, бачите, i тут є трохи не так. Боялися пана, правда, боялися, та й свого-таки брата стереглись, щоб не пiдкусив, бува, перед паном. I тепер стережись. Тодi тiльки шкури стерегли, а тепер – кишенi. Он у чiм усе дiло.

хто спить – той не грiшить

А що, лизнула скляного бога?

почувалося щось бадьорне та радiсне, як почувається тiльки або ранньою весною, або в ясний та тихий осiннiй день.

Дивно! I злодiя не було, i батька вкрадено

злодiя не було, i батька вкрадено!

– А чому ж? Хiба я у бога теля з'їв?