Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятійший од всіх бурлак. Но греки, як спаливши Трою, Зробили з неї скирту гною, Він взявши торбу тягу дав; Забравши деяких троянців, Осмалених, як гиря, ланців, П'ятами з Трої накивав. Він, швидко поробивши човни, На синє море поспускав, Троянців насаджавши повні,І куди очі почухрав. Но зла Юнона, суча дочка, Розкудкудакалась, як квочка, Енея не любила – страх; Давно вона уже хотіла, Щоб його душка полетіла К чортам і щоб і дух не пах. Еней був тяжко не по серцю Юноні, – все її гнівив: Здававсь гірчийший їйвід перцю, Ні в чим Юнони не просив; Но гірш за те їй не любився, Що, бачиш, в Трої народився І мамою Венеру звав; І що його покійний дядько, Паріс, Пріамове дитятко, Путівочку Венері дав. Побачила Юнона з неба,