Друга Фундація
This book is currently unavailable
257 printed pages
- Translator
- Клочко Роман
Impressions
- Alexandr Reinholdshared an impressionlast year
👍Worth reading🚀Unputdownable - Полінаshared an impressionlast year
👍Worth reading - Михаил Дуганецshared an impression3 years ago
👍Worth reading
Quotes
- Natalia Remizovahas quoted3 years ago
— У результаті того, що я вивчив, я вважаю, що сама ідея Плану полягає у створенні людської цивілізації, заснованої на орієнтації, яка докорінно різниться від усього, що існувало до того часу. Будь-яка орієнтація цієї цивілізації, згідно з постулатами психоісторії, ніколи не могла би виникнути спонтанно…
— Стоп! — Голос Першого Спікера звучав наполегливо. — Ніколи не кажіть «ніколи». Так чинять лише ті, хто замовчуючи факти, приховує власну лінь. Насправді психоісторія передбачає лише ймовірності. Будь-яка конкретна подія може бути безкінечно ймовірною, але ця ймовірність завжди є більшою від нуля.
— Так, Спікере. Поправлюся: для згаданої орієнтації відсутні хоч якісь значні ймовірності спонтанного розвитку.
— Тепер уже краще. Що це за орієнтація?
— Це орієнтація на створення цивілізації, в основі якої лежить психологічна наука. Протягом усієї своєї свідомої історії людство досягало успіхів зазвичай у фізичних технологіях із метою пристосування людини до неживого світу. Контроль за особистістю та суспільством був залишений на випадок або здійснювався наосліп за допомогою інтуїтивних етичних систем, що ґрунтувалися на натхненні й емоціях. Унаслідок цього не існувало жодної культури, що досягла би стабільності більшої за 55 %, та й ті виникли в результаті великих людських страждань.
— А чому орієнтація, про яку ми говоримо, не є спонтанною?
— Тому що величезна більшість людських істот ментально готова до того, щоб розвивати природничі науки, і всі вони отримують від цього грубі, але відчутні переваги. При цьому лише незначна меншість наділена здібностями повести Людину до значно складнішої психологічної науки; і цінності, отримані при цьому, хоч і значно довговічніші, проте не настільки очевидні і помітні. Крім того, така орієнтація спричинила би появу диктатури «розумово вищих», тобто фактично людей, які вивищуються над іншими, що, своєю чергою, викликало би обурення і вона не могла би зоставатися стабільною без застосування сили, а це зрештою відкинуло би людство до тваринного рівня. Такий розвиток подій є для нас неприйнятним і його слід уникати. - Natalia Remizovahas quoted3 years ago«Аркадія» — це просто ім’я, яким маленьку дівчинку назвали лише тому, що так звали її прабабусю. У її батьків взагалі не було уяви.
Тепер, коли два дні тому їй виповнилося чотирнадцять, можна подумати, що вони визнають той простий факт, що вона подорослішала і називатимуть її Аркаді. Її губи стиснулися, коли вона згадала, як батько піднімає очі від читалки лише для того, щоб сказати:
— Але якщо ти збираєшся вдавати, що тобі дев’ятнадцять, Аркадіє, то що ж ти робитимеш, коли тобі буде двадцять п’ять, а всі хлопці думатимуть, що тобі тридцять?
Звідти, де вона сиділа, недбало розкинувши руки у кріслі, їй було видно дзеркало на комоді. Її нога трохи рухалася, бо один із домашніх капців похитувався на великому пальці, тож вона узула її і всілася, неприродно випрямивши шию, що, на її думку, додавало їй аж цілих два дюйми зросту — така собі непомітна королівська велич.
Якусь мить вона замислено роздивлялася своє обличчя — занадто товсте. Не розтуляючи вуст, вона опустила нижню щелепу на півдюйма, і помітила, що в результаті її обличчя зробилося змореним і кутастим. Відтак швидко облизала язиком губи і трохи випнула їх. Насамкінець втомлено і манірно опустила повіки. О, чорт забирай, якби ж тільки її щоки не були такими безглуздо рожевими!
Вона розтягнула пальцями повіки, щоб надати очам тієї загадкової екзотичної млості, що буває у жінок із внутрішніх зоряних систем, але оскільки її руки були зайняті, вона не могла добре роздивитися власне обличчя.
Потім дівчина випнула підборіддя, трохи повернула голову і, страждаючи від болю у занадто викрученій шиї та різі у скошених очах, промовила фразу, знизивши при цьому голос на октаву нижче від звичайного:
— Знаєш, татусю, якщо ти гадаєш, що мені хоча б на дрібочку не все одно, що там думають про мене якісь дурні старі хлопці, ти просто…
А потім вона згадала, що все ще тримає в руці стенограф, тож похмуро сказала: «От дідько» і вимкнула його. - David Ozmanianhas quoted4 years ago
гостини. Доктор Дарелл
fb2epub
Drag & drop your files
(not more than 5 at once)