Бійцівський клуб

Не розплющуючи очей, ми уявляємо, що наш біль — це куля білого цілющого світла, яка лине довкола наших ніг, підіймається до попереку, грудей. Наші чакри відкриваються. Серцева чакра. Головна чакра. Хлоїні слова ведуть нас у печери, де ми зустрічаємо нашу тварину сили. Моя тварина — пінгвін.

На цій висоті так спокійно. Тобі здається, немов ти одна з тих мавпочок-космонавтів. Чого тебе навчили, те й робиш, ото й усього.
Смикни за важіль.
Натисни кнопку.
Ти не усвідомлюєш анічогісінько з того, що робиш. А потім ти просто помираєш.

Я знаю це, тому що Тайлер знає.

— Це несправжня смерть, — мовить Тайлер. — Ми станемо легендою. Будемо вічно молодими.

Дуло пістолета вставлено мені в горлянку, і Тайлер каже:
— Ми помремо не насправді.

Спершу Тайлер улаштовує мене на роботу офіціантом, а тепер засовує пістолет мені в рот і каже, що, мовляв, аби зробити перший крок до вічного життя, треба померти.

потім ти опиняєшся в пастці свого любого гніздечка, і речі, якими колись володів ти, тепер володіють тобою.

Авжеж, авжеж, маєте рацію — повна хата приправ, а справжньої їжі катма.

Ось так я зустрів Тайлера Дьордена.

Щовечора я помирав і щовечора народжувався знову.
Воскресав.