Як любити дитину

Боячись, аби смерть не відібрала у нас дитину, ми відбираємо в дитини життя; не бажаючи, щоб дитина померла, не дозволяємо їй жити.

Дитина хоче довідатися, чи сам бачив, чи дізнався від інших, звідки знаєш, хоче, щоб відповіді були стислі й упевнені, зрозумілі, правдиві, серйозні, ввічливі.

— Як термометр вимірює температуру?
Один каже «ртуть», другий — «живе срібло» (чому живе?), третій — що тіла розширюються (термометр — це тіло?), а четвертий каже: «Підростеш — дізнаєшся».

У мріях дітей присутній Ерос, але до певного часу в них немає Венери.

Неправда, що дитина прагне шибки з вікна й зірки з неба, що її можна підкупити лестощами та поступливістю, що вона вроджений анархіст. Ні, дитина має почуття обов’язку, не нав’язаного примусом, любить план і впорядкованість, не відрікається від правил та обов’язків. Вона лише хоче, щоб тягар був не занадто важким, щоб не ламав їй хребет, хоче знайти розуміння, коли завагається, послизнеться, коли, втомлена, зупиниться, аби передихнути.

Черпай не з книжки, а з себе.

Дитина хоче, щоб до неї ставилися серйозно, прагне довіри, вказівок і поради. Ми ж ставимося до неї жартівливо, безупинно підозрюємо, відштовхуємо нерозумінням, відмовляємо в допомозі.

Хто обіцянок не дотримує, той свиня. Дорослі мають пам’ятати про це.
Багатий матеріал для досліджень.

А чому тоді кажуть «тупий як стіл»? Та людина, яка придумала граматику, була розумною?

Рідна мова — це не обрані та допасовані до рівня дитини рецепти й повчання, а повіт­ря, якими дихає її душа на рівні з колективною душею цілого народу.