Анатолій Онишко

Ваша погана любов до себе обертає самотність на в’язницю.

Бути вільним від щастя рабів, звільненим від богів і поклоніння, безстрашним і страшним, великим і самотнім — цього прагнуть правдиві.

:— О велике світило! Чи було б ти щасливе, якби не мало кому сяяти?!

Я хотів би дарувати і роздавати, поки мудрі серед людей знову зраділи б глупоті своїй, а бідні — своєму багатству.

Що для людини мавпа? Посміховище або нестерпний сором. І тим самим має бути людина для надлюдини — посміховищем або нестерпним соромом.

Колись ви були мавпами, але й досі ще людина є більшою мірою мавпа, ніж декотрі з мавп.Навіть наймудріше із вас — це всього лиш незлагода і мішанина рослини й химери.

Людина — це линва, напнута між звіром і надлюдиною, линва над прірвою.

— О велике світило! Чи було б ти щасливе, якби не мало кому світити?

Буває ж таке! Цей святий старець ще не почув у своєму лісі, що Бог помер!

Так, це Я, і суперечність та складність цього Я промовляють якнайщиріше про своє буття – це творче, вимогливе, поцінувальне Я, що є мірою і цінністю речей