Федеріко Мочча

лише компроміс, оскільки вдома йому більше не дозволяли курити

Зупинився на автостраді потелефонувати їй. Одне капучино і — знову в дорогу, на мотоциклі, тиснучи на акселератор, поглинаючи кілометри. Спраглий її поцілунків, її обіймів, ще теплих від сну.

Барабанити пальцями по її вікну, чути шерех простирадла, її босі легкі кроки по підлозі. Бачити, як вона з’являється з-поза щойно піднятої віконниці. Як протирає очі у напівтемряві кімнати, гадаючи, що він — теж лише сон, гарніший і ніжніший за інші. І за мить уже бачити її усмішку — вона усвідомила, що це прекрасна реальність, набагато краща за випадковий сон.

Трохи нижче, мов маленьке орля під захистом хижих мармурових пазурів, сидів він.

Моєму батькові, великому другові, який мене багато чого навчив.

І моїй матері, прекрасній, яка навчила мене сміятися

мав чудову усмішку, але небагатьом щастило оцінити її.

— Ну що ти йому такому скажеш? — Хлопець узяв обличчя дівчини у свої руки. — Дорогенька, пробач йому, бо він не знає, що коїть.

— Ні, Валю, не треба.
Він узяв її за руки і спробував зупинити, нарешті йому це вдалося — м’який поцілунок спинив потік її слів.

Подумала про ту ніч, кілька днів тому, коли Степ запросив її до своєї домівки і вони там кохалися. Це було прекрасно.

Поруч — кам’яний орел, вирізьблений дуже давно. Він безперечно бачив винуватця, але ніколи б не виказав його. Трохи нижче, мов ма

Але я хочу тебе побачити…