Чарльз Диккенс

Так я назвав сам себе, а згодом цим ім'ям стали й інші мене називати.

Після тих давноминулих часів я не раз задумувався, як мало дорослі знають про страхи, що криються у глибині дитячої душі.

Місіс Джо була дуже охайна господиня, але мала рідкісний хист робити охайність ще обтяжливішою й неприємнішою, ніж сам бруд.

Але Джо я любив - у ті далекі дні, можливо, тільки за те, що він, добряга, дозволяв мені себе любити

Але що вдієш, коли воно вже так склалося, Піпе,- ти просто не зважай на ці негаразди, та й годі.

Суботніми вечорами наше село огортало розкішне відчуття, що всі клопоти залагоджено й можна супокійно перепочити перед тим, як знову доведеться братися за життя, тож з такої нагоди Джо наважився пробути в шинку на півгодини довше, ніж звичайно.

- Розшаленіє, та й відшаленіє,- ось таке воно, життя, Піпе.

Двері!

Останнє слово адресувалося хлопчакові, котрий і поняття не мав, до чого воно. Але я бачив, як він ошелешено витріщився, коли його хазяїн, запобігливо обтрушуючи з моєї одежі порошинки, провів мене до самого порога. Ось саме тоді я вперше й по-справжньому відчув приголомшливу силу грошей, побачивши, як вони, образно кажучи, поклали на лопатки Треббового хлопчака.

Нам не слід соромитися своїх сліз, бог свідок, бо вони ж наче дощем змивають задушливу пилюгу, що висушує наші струджені серця.

Обличчя він мав не аж так і гарне, але надзвичайно привітне й веселе, що краще за всяку вроду.