Емі Гармон

Але вітер і вода знають усі таємниці Землі. Вони бачили й чули все, що коли-небудь було сказано чи зроблено. А якщо ти прислухаєшся, вони розкажуть тобі всі історії та проспівають усі пісні. Історії всіх, хто колись жив на світі. Мільйонів і мільйонів життів. Мільйони й мільйони історій.

— Що знають?

— Усе. Вітер, що його ти чуєш, віяв завжди. Дощ, який падає, завжди той самий. Ще раз і ще, знов і знову, ніби по велетенському колу. Вітер і хвилі існували від початку часів. Каміння й зорі — також. Але каміння не розмовляє, а зорі надто далеко, щоб розповісти нам, що вони знають

Ще з дитинства я опинилася в полоні минулого, і мені хотілося знати історії людей, які жили до мене. Можливо, цьому сприяло моє раннє знайомство зі смертю та втратами, але я знала, що мене колись теж не стане і ніхто не пам’ятатиме, що я взагалі жила на світі. Світ забуде. Піде далі, звільнившись від тих, хто був раніше, скинувши із себе старе заради нового. Трагізм усього цього був для мене нестерпний — трагізм того, що життя починається і закінчується, але ніхто цього не пам’ятає.